Медоноси лугові, пасовищні й заболочені угіддя: конюшина: біла, червона, рожева, гірська, яскраво-червона; горошок мишачий, люцерна серповидна, волошка: блакитна, пір'яста; кульбаба, мати-й-мачуха, айстра солончакова, плакун, чистець: прямий, болотний; шавлія лугова, герань лугова, смолка, ластовень, вероніка, цибуля: гусяча, дика, часник декількох видів.

 Суходільні луки. Зустрічаються в лісовій нечорноземній зоні України. На них росте багато білої, рожевої й гірської конюшини, волошки лугової, кульбаби, свербіжниці (коростявої трави), герані лугової, віскарії (смолки), череди, мишачого горошку тощо. Хоча всі ці рослини, крім конюшини й волошки, окремо дають не дуже багато нектару, загалом вони є добрим доповненням до основного взятку.

Перший весняний медозбір починається з квітня, коли зацвітають суріпиця й кульбаба, які забезпечують бджолам підтримувальний узяток. Медозбір починається з початку червня, коли одна бджолосім'я може збирати із суходільного різнотрав'я до 2-3 кг меду на день (у цей час зацвітає біла конюшина) і триває до осіннього підтримувального узятку з отави білої конюшини.

 У південних регіонах, де клімат сухіший, лугові угіддя переходять у степ. Тут ростуть чудові медоноси: малий комонник, шавлія кільчаста, буркун білий і жовтий тощо.

 Заплавні луки. У південних районах зі спекотним кліматом і легкими ґрунтами вони забезпечують рясний узяток. На цих луках ростуть біла й рожева конюшина, м'ята польова, айстра солонцева, кермек, плакун, ластовень і багато інших медоносів.

 Заболочені луки. Вирізняються високою медоносністю. На них зустрічаються зарості плакуна, мишачого горошку, сухоцвіту болотної, айстри солонцевої й ін. медоносів.

 Луки, що заросли чагарниками. З усіх перерахованих вище вони найбільш медоносні. Це пояснюється тим, що крім лугової рослинності, тут ростуть також лісові медоноси — дудник, зніт, волошка пір'яста, золотарник звичайний тощо. Самі по собі чагарники також є гарними медоносами — верба, жимолость, жостір та ін.