Навесні й восени найсильніше уражаються лялечки й личинки, у літній період — трутневий розплід.
Збудник хвороби — кліщ. Самки коричневого або темно-коричневого кольору, видимі неозброєним оком, здатні існувати поза сотами з розплодом і розселятися, а також зимувати на бджолах. Самці сірувато-білого або ледь жовтуватого кольору. Самці й статевонезрілі особини живуть тільки в запечатаних сотах на розплоді, де відбувається розмноження й розвиток кліща. Кліщ має колючо-сисний апарат, який він втикає в міжсегментні перегородки бджіл і висмоктує гемолімфу. Самка кліща впливає на перебіг патологічного процесу: занадто короткий цикл розвитку паразита (самки — 8-9, самця — 6-7 діб), у порівнянні з виходом молодих бджіл і трутнів; дозволяє самкам закінчити повний цикл відтворення в бджолиних і трутневих сотах. З появою розплоду самка кліща проникає в бджолину соту перед самим її запечатуванням, відкладає відразу до 8 яєць, у трутневу — у 20 разів більше. Протягом восьми днів в чарунці розвиваються самці й самки кліща, які на момент статевої зрілості відразу, в чарунці, спаровуються. Самці незабаром гинуть, а десятки дорослих самок, прикріпившись присосками до тіла молодої бджоли, виїжджають на ній із соти. На дорослій бджолі можна зустріти до семи паразитів. Самки живуть улітку 2-3 місяці, узимку — 6-8 місяців.
Шляхи поширення хвороби. Переносниками вароатозу є бджоли-злодійки, трутні, особливо ті, які вилітають на шлюбні польоти, бджоли, які контактують під час медозбору. Вароатоз передається при близькому розташуванні вуликів, при перестановці ураженого розплоду в здорові сім'ї, а також при заміні матки без попереднього огляду її на наявність кліщів. Бджола, що вилітає за взятком, на тілі якої сидить паразит, також є переносником кліща. Так, кліщ відривається від тіла бджоли й може просидіти на квітці протягом п'яти днів, поки не прилетить нова бджола, щоб «виїхати» на ній. При цьому самка кліща прагне сховатися в тіні, тому що прямі сонячні промені для неї небезпечні; під сонячними променями вона гине протягом 1,5 години.
Зараження бджіл часто відбувається на пасіках, що стоять на перельоті бджіл до медоносів. В. може поширитися за 3 місяці на 6-11 км.
Кліщ вароа зареєстрований майже у всіх країнах світу.
Перебіг хвороби. Хворіють медоносні бджоли всіх порід. Найбільшою стійкістю вирізняється індійська бджола. Найбільш сприятливими умовами для розвитку хвороби є тропічний і субтропічний клімат. У найспекотніші періоди відзначається деяке ослаблення інвазії. У помірних зонах поширення хвороби відбувається в основному в літній період, узимку її розвиток загальмовується.
Перші прояви захворювання виникають через 2-3 роки після інвазування. Коли кількість кліщів у бджолосім'ях досягає 20 - 30 %, починає незначно знижуватися продуктивність сімей. Якщо кліщі розвиваються швидко, сім'я гине за короткий строк.
Інфографіка кількості кліща (червоний) у вулику відповідно до пори року.
Тривалість життя уражених бджіл скорочується, у них відзначається прискорене старіння організму. Знижується чисельність трутнів на пасіці. В інвазованих сім'ях відзначається знижена плідності маток, її яйцекладка розкидана, нерівномірна на всіх стільниках. Через занепокоєння бджіл матки дуже пізно припиняють яйцекладку в осінній період.
Навесні бджолосім'ї погано розвиваються, зазнають нападу з боку сильних сімей, погано забезпечують себе кормами. Після головного медозбору, навіть при наявності у вулику кормів, сильно інвазовані сім'ї залишають свої вулики.
При сильному ступені інвазії сім'ї у відкритому розплоді також можна зустріти кліщів. Перебіг хвороби в цьому випадку нагадує захворювання європейським гнильцем: розплід нерівномірно розкиданий по стільнику, від личинок іде гнильний запах. У печатаному розплоді деякі кришечки ввігнуті й мають неправильної форми отвори.
Навесні самки кліща уражають в основному бджолиний розплід, улітку — трутневий. У трутневому розплоді для паразита створені більш сприятливі умови — більший обсяг чарунок, достаток білкового корму, нижча температура, ніж в сотах бджолиного розплоду. Узимку кліщ не розмножується, тому що в сім'ях бджіл відсутній розплід, він живе на бджолах.
Популяції кліщів, які йдуть на зимівлю, найбільш стійкі, за зиму їх гине не більше 10 %. Інвазовані бджоли не утворюють нормального клубу, через їхню нервову збудженість клуб розпушується, прохолоджується, бджоли гинуть.
Від ступеня ураження бджіл кліщами визначається життєздатність бджолосімей і рентабельність пасіки. Так, з розрахунку на 100 комах: ступінь ураження слабка — до 2%, середня — від 2% до 4%, сильна — понад 4%. При досягненн ступеня інвазії 15% (15 кліщів на 100 бджіл) вірусні хвороби пригнічують імунітет на рівні бджолиної сім'ї.
Слабкий ступінь ураження практично не впливає на розвиток сімей, їхню продуктивність, при цьому можлива найефективніша боротьба з хворобою. При середньому 15% й сильному ступені ураження прогноз обережний. У цьому випадку, якщо не вжити термінових відповідних заходів, можлива загибель бджіл. З інвазією необхідно боротися, самовидужання бджіл не буває. При слабкому ступені ураження до швидкої загибелі бджолосім'ї може призвести пізньоосіннє згодовування цукрового сиропу при відсутності або недостачі білкового корму.
Симптоми хвороби. У хворих молодих бджіл і трутнів спостерігається деформація грудей і черевця, відсутні крила й кінцівки, можливі недорозвинення або перерозвиток крил. Спостерігається загибель лялечок і личинок, яких бджоли викидають із вуликів. Літні бджоли не можуть злетіти, падають із прилітної дошки, повзають на території пасіки. Крила й тіло багатьох бджіл вкриті коричневою масою, яка становить собою залишки кокона.
Бджола вражена варроатозом
На неблагополучній щодо захворювання пасіці серед трутнів відзначається більше 40 % особин спотворених форм. Трутні нездатні до спарювання з матками.
Інвазовані бджоли погано літають, відзначається їхнє занепокоєння, вони намагаються звільнитися від кліщів, але, як правило, гинуть.
При діагностиці вароатозу потрібно бути дуже уважним і не помилитися, тому що його симптоми можуть бути схожі з іншими захворюваннями бджіл. При диференційованій діагностиці інвазії необхідно відрізняти кліща вароа від такого збудника, як браула. Це комаха, як і самка кліща вароа, коричневого або бурого кольору, але має витягнуту спереду назад форму тіла завбільшки 1 х 1,3 мм і три пари ніг. Браула в кілька разів менша за кліщ вароа.
Уражений вароатозом печатний розплід виглядає як строкатий (запечатані соти розкидані по всьому стільнику з інтервалом в одну-дві порожні соти), що дуже схоже й із захворюванням бджолиної сім'ї європейським гнильцем. При виявленні в бджолосім'ї вароатозу необхідно обов'язково досліджувати сім'ю додатково на вірусний параліч, європейський гнилець, септицемію й інші хвороби, тому що самка кліща вароа є їхнім переносником. Комплексна діагностика бджолосімей допомагає виключити змішані інвазійні й інфекційні захворювання бджіл.
Профілактика. Потрібен щосезонний візуальний огляд бджолиних гнізд, дна вуликів і прилітних дощок. Особливу увагу звертають на печатний розплід, особливо трутневий; розкривають кришечки з чарунок у нижній частині стільника, а також у крайніх рамках. Піднімаючи пінцетом личинки, уважно оглядають дно та стінки чарунок. Якщо бджолосім'я досить сильно інвазована, то на дні вулика й на прилітній дошці можна знайти загиблих і живих кліщів.
При слабкому ураженні вароатозом кліщів можна не знайти. Тому з профілактичною метою проводять однократну обробку бджолосім'ї лікувальними препаратами. Перед обробкою бджіл на дно вулика кладуть аркуш білого паперу, вкритий тонким шаром вазеліну. Якщо сім'я інвазована, то через 30 хв після обробки на поверхні паперу можна знайти кліщів.
Останнім часом набули поширення лікувальні препарати з діючою протикліщевою речовиною нанесені на дерев'яні пластини (полоски). До таких належать Варотом, Варолом, Антивар та інші. Пластини встановлюють навесні на восени після завершення головного медозбору.
Обов'язково проводять у пасічному господарстві дезінфекцію, дезінсекцію, дезакаризацію й дератизацію.
Заходи боротьби. У випадку виникнення хвороби в регіоні виділяють три зони — умовно благополучну, неблагополучну й загрозливу. Навколо загрозливої зони в радіусі 100 км поширюється неблагополучна зона (розрахунок ураховує максимальне переміщення роїв). У радіусі 7 км навколо вогнища хвороби накладається карантин, що передбачає припинення кочівель пасік, забороняється перестановка стільників із розплодом з однієї сім'ї в іншу. Одержувані безстільникові пакетні бджоли обов'язково повинні проходити противароатозну обробку. Стільникові пакети можна відправляти тільки в знову організовані або ж тепличні господарства.
Починаючи з появи трутневого розплоду, кожні два тижні ретельно оглядають гнізда, великі ділянки з трутневим розплодом видаляють повністю, а з дрібних — зрізують кришечки. Під кришечками на дні сот зосереджені недорозвинені особини паразита, яких бджоли при очищенні сот знищують. У результаті такого контролю хвороба не прогресує, сім'ї не втрачають своєї сили й продуктивності. Ці два прийоми сприяють оздоровленню вже досить запущених сімей.
Скорочення популяції кліща за рахунок трутневого розплоду є ефективним в тих районах, де яйцекладка маток після закінчення періоду вирощування трутнів триває короткий час. Раннє знищення розплоду не призводить до позитивних результатів, тому що, по-перше, це гальмує розвиток сильних сімей і призводить до неповного використання узятку, по-друге, кліщі, перезимувавши, не завжди поселяються в першому бджолиному розплоді, для них привабливішим і біологічно вигіднішим є трутневий, якого вони й очікують. Вчасно видаляючи саме трутневий розплід, бджоляр може значною мірою контролювати перебіг хвороби. Якщо вжити таких заходів боротьби, то ступінь ураження сімей кліщами до кінця сезону набагато знизиться. Часто у вуликах на краю гнізда ставляють будівельну рамку (рамка без вощини) у ній бджоли відтягують трутневі соти, через -2 тижні, коли бджоли запечатають на них трутневий розплід ці рамки витягають із вулика і повністю вирізають соти.
Для того щоб на пасіці не вирощувалася велика кількість трутнів для запліднення молодих маток, залишають трутневий розплід на 1-2 генерації в найменш заражених сім'ях, які відрізняються високою продуктивністю.
Цей спосіб боротьби з вароатозом збільшує витрати праці на обслуговування пасіки, але дозволяє успішно протистояти захворюванню.
У неблагополучному щодо вароатозу господарстві обов'язково обладнують вулики сітчастими підрамниками (дном) або жировими пастками на дні, що не дозволяють відпалим кліщам знову підніматися в гніздо й прикріплюватися до бджіл. Гнізда оснащують свіжовідбудованими стільниками або стільниками, які використовувалися не більше 2-3 років. Щорічно проводять відновлення 30 % стільників, використовуваних у пасічному господарстві. Вчасно проводять заміну старих і малопродуктивних маток якісними. На пасіці не допускають зльоту роїв, блукання бджіл і злодійства. Вулики встановлюють на доступних сонячним променям місцях, піднімають їх на висоту 30 см від поверхні землі. Проводять ревізію бджолиних сімей, вибраковують слабкі й затрутневілі сім'ї. Відправляють на зимівлю бджіл із повноцінними білковими кормами (пергою, додають у сироп або канді не більше 10 % соєвого борошна, пекарських дріжджів, сухого або свіжого молока тощо), слабкі сім'ї об'єднують.
Ефект обробки збільшується, якщо на цей час видалити рамки з розплодом. Якщо розплід займає одну рамку, його знищують, якщо дві й більше рамок — розміщують у сім'ї-інкубатори. Для цього над сильними сім'ями у верхній корпус ставлять рамки з розплодом і невеликою кількістю бджіл (20-30 г). Низ верхнього корпуса закривають дрібною сіткою або тканиною, через яку не зможе проникнути кліщ, але не порушиться вентиляція у вулику. Бджолам дають корм і воду, льотки заґратовують. Через 15-21 день молодих бджіл, які вийшли, піддають протикліщовій обробці й посилюють ними слабкі бджолосім'ї або використовують їх для формування нових сімей.
Розплід можна знищити. Рамки з розкритими сотами занурюють в 2-3% -вий розчин оцтової кислоти на 10-12 год. Після цього з них витрушують загиблий розплід і стільники промивають водою.
Із травня по серпень, а якщо дозволяють погодні умови, то й у вересні, використовують трутневі стільники й будівельні рамки. На кожен вулик готують по три рамки, половина низу яких замінена трутневим стільником або штучною вощиною. Після того як бджоли запечатають розплід у нижній частині рамки, його розкривають, видаляють із сот лялечок шляхом центрифугування або різким струшуванням, а потім промивають стільники 2-3%-вим розчином оцтової кислоти й чистою водою.
Наприкінці травня — на початку червня формують безрозплідні відводки на плідну або неплідну матку. У знову сформованих відводках має бути не менше 6 вуличок, які повинні бути повністю зайняті бджолами. У день формування відводки влаштовують у зимівник на 2 - 3 дні або на інший точок, щоб запобігти зльоту бджіл, і в цей же день обробляють їх проти кліщів або формують відводки тільки із запечатаним розплодом (4-6 рамок), зрілим маточником і бджолами. Коли весь розплід вийде (до 16 днів) і молоді матки почнуть яйцекладку, відводки обробляють проти кліщів.
Якщо обробку конче потрібно провести в період вирощування розплоду, формують сім'ї шляхом «нальоту» на матку (див. Наліт на матку).
У боротьбі з вароатозом разом з хімічними препаратами використовують термообробку й різну рослинну сировину (рідкі й тверді аерозолі). Хімічна обробка, якщо дотримуватися всіх правил застосування препаратів, ефективна на 70-90 %. Найефективніше обробляються сім'ї, у яких всі кліщі знаходяться на бджолах, при цьому відсутній розплід. Такі періоди виникають напровесні й пізно восени, але обробці частіше заважає холодна погода.
Сім'ї бджіл перед обробкою обов'язково готують: об'єднують слабкі сім'ї (менше 3 вуличок), із гнізд видаляють розплід або, при малій його кількості, знищують. Обробку намічають на вечірній або на денний час, коли немає літання бджіл. Обробку проводять при температурі повітря не нижче 14-15 °С. Обробку бджіл, які утримуються в багатокорпусних вуликах, починають із нижнього корпуса.
При лікуванні бджіл, хворих на вароатоз, використовують порошок фенотіазіну та його термічні таблетки.
За тиждень до масової обробки бджіл перевіряють нешкідливість препарату на декількох бджолиних сім'ях, різних за силою.
Обробку проводять у такий спосіб. У димар насипають здрібнене вугілля, розпалюють його до появи полум'я, рівномірно розсипають 3-грамову наважку фенотіазіну й відразу закривають його. Однієї такої наважки фенотіазіну вистачає на обробку чотирьох бджолосімей. Як тільки зникне жовто-зелений дим й з'явиться сірувато-білий, беруться до окурювання бджіл. У повністю відкритий нижній льоток вулика нагнітають 35-40 клубів диму й переходять до наступного вулика. Засипають ще одну порцію фенотіазіну, через 3-4 хв ці ж вулики обробляють удруге, прикривають нижні льотки, залишаючи в них сантиметрові щілини. Обробку кожної сім'ї проводять щодня протягом З днів. Курс лікування триває місяць і складається з трьох обробок з інтервалами в 7-8 днів.
Осіння обробка сімей бджіл, уражених вароатозом, дає гірші результати в порівнянні з весняною, тому що кліщ у цей період стійкіший до дії цього препарату. Під час окурювання на дно вулика обов'язково кладуть папір, змазаний липкою речовиною.
Ефективний при вароатозі препарат вароатин. Обробку проводять у весняно-літній і осінній періоди, коли у вуликах відсутній розплід. Лікування хворих сімей має припинятися за 30 днів до головного узятку, щоб залишкова кількість препарату не потрапила у продукти бджільництва.
Весняну обробку вароатином проводять масово, потім через кожні 12-14 днів обробляють тільки уражені бджолосім'ї. Восени до утворення клубу проводять дворазову обробку всіх сімей з інтервалом 24 год. З вулика знімають кришку, відкривають гніздо й смолоскипом аерозолю з відстані 10-15 см від гнізда обробляють міжрамкові простори по 1-1,5 с кожний. Полотнинкою закривають гніздо, утеплюють його. Потім протягом 3-5 с впускають струмінь препарату в льоток, прикривають його до 1 см, залишають його в такому положенні до ранку.
Улітку обробку сімей проводять після відкачування товарного меду.
Використовують також фольбекс двох найменувань: із вмістом хлорбензилату й фольбекс ВА.
Одночасно проводять санітарно-дезінфекційні заходи. Стільники й рамки, придатні для подальшої роботи, очищають від забруднень, ставлять у вулики або щільно закриті ящики. На стільники й рамки кладуть дрантя або гігроскопічну вату шаром до 2 см, змочують 80%-вим розчином оцтової кислоти з розрахунку 200 мл на 10-12 стільників. Стільники витримують три доби при температурі зовнішнього повітря вище 16 °С, при нижчих температурах — п'ять діб. Після такої дезінфекції стільники виймають і провітрюють протягом доби.
Всі дерев'яні частини вуликів знезаражують випалюванням полум'ям паяльної лампи або газового пальника.
Мед, отриманий з неблагополучних пасік, зберігають у недоступному для бджіл місці.
Незвичайним є те, що кліща вароа знищують звичайні лісові мурахи. Ці комахи можуть збирати кліщів, які обсипалися, на території пасіки й у місцях медозбору. Мурахи віддають перевагу самкам кліща з щільним хітиновим покривом.
