Збудник хвороби — кліщ Акарапіс вуді (Acarapis woodi), який паразитує в трахеях дорослих бджіл.
Поза організмом бджоли кліщ не живе. У трупі бджоли може жити не більше 5-6 днів і практично безпечний для інших бджіл. Зберігатися на стільниках, у меді, перзі не можить.
Запліднена самка кліща залишає трахею хворої бджоли, укріпляється на зовнішньому волосяному покриві. Під час дотику волосків іншої бджоли вона швидко переходить на неї, проникає в трахею й незабаром відкладає до 10 яєць. Уже через 3-4 дні утворюються личинки, а через 7-8 днів виростає нове покоління кліщів. У хворої бджоли згодом відбувається переродження мускулатури, клітин зовнішніх покривів, порушується обмін речовин і відбувається загальне ослаблення організму.
Хворі бджоли починають сильно тривожитися, чим порушується нормальна зимівля, а навесні й улітку вони втрачають здатність збирати мед і пергу.
Зараження відбувається під час прямого контакту хворої бджоли зі здоровою, Процес розвитку хвороби триває довго: з часу зараження однієї бджоли до зараження 50 % особин сім'ї минає у середньому 3-5 років. Протягом цього часу хвороба протікає безсимптомно, тільки після вказаного терміну з'являються перші ознаки захворювання, але, як правило, від цієї сім'ї встигають заразитися інші сім'ї й хвороба набуває масового характеру.
Хвороба поширюється за умов продажу бджіл і маток з пасіки на пасіку, вивозу бджіл із неблагополучних щодо А. районів, природного й штучного роїння бджіл, блукання бджіл і трутнів.
У хворій сім'ї кліщ виявляється протягом усього року. Особливо активно кліщ розмножується у весняно-літній період, коли триває активне нарощування бджіл і температура гнізда складає 35 °С.
Хвороба може набувати хронічної форми, протікати явно або приховано. Приховану форму інвазії виявити надзвичайно складно. Швидшому розвитку хвороби сприяють будь-які несприятливі фактори, що знижують життєдіяльність бджіл. Найсильніше хвороба проявляється в областях із вологим кліматом.
Існують лінії сімей і рас, які менше піддаються зараженню, наприклад, стійкіша до А. італійська порода бджіл.
Хворій сім'ї необхідна допомога пасічника. Самостійно А. не проходить, а бджоли рано або пізно гинуть.
Основна ознака хвороби — бджоли не можуть літати. Особливо добре це видно в перший же день весняної виставки бджіл, під час їхнього обльоту. Хворі бджоли стрімко виходять із вулики, роблять спробу злетіти, але падають біля льотка й повзають недалеко від вулика. Хвора сім'я майже повністю вкриває землю. Крила хворих бджіл неправильно складені, ніби вивернуті. До вечора бджоли збираються невеликими купками. Через якийсь час вони гинуть.
Трахеї заражених бджіл набувають спочатку жовтого, потім коричневого, а пізніше майже чорного кольору. Усього розрізняють три стадії ураження трахей.
Перша стадія. Трахеї практично не змінені, тому що кліщі в них тільки-но потрапили. Починаючи з 3-6-го дня вони ледь темніють і на них з'являються жовтуваті плями.
Друга стадія. Через 2-3 тижні після зараження збільшується кількість кліщів, їхніх яєць і личинок. Трахеї стають менш еластичними, на них з'являються жовто-чорні плями.
Третя стадія. Настає через 30 днів після зараження. У трахеях розмножується маса кліщів, вони переповнені паразитами в різних стадіях розвитку. Трахеї набувають темно-коричневого, майже чорного кольору. На цій стадії захворювання бджоли гинуть.
Через переродження грудних м'язів і порушення зовнішнього покриву біля основи крил бджола не може літати. У бджіл розвивається асиметрія крил, «розкрилиця» (крила набувають неправильного положення з обох боків), розходяться передні й задні крила, наприклад, праве крило може бути спрямоване вгору й назад, а ліве — униз і вперед.
Після зимівлі у хворих бджіл часто буває збільшеним черевце.
Діагноз хвороби ставлять на підставі досліджень передньої пари трахей за допомогою лупи або в результаті лабораторних досліджень.
Профілактика. Необхідно купувати бджіл зі здорових пасік, а не з невідомих.
Під час весняної виставки уважно спостерігають за обльотом бджіл та їхньою поведінкою, обстежують сім'ї на акарапідоз. Якщо біля якогось вулика спостерігається скупчення бджіл (вони повзають по землі й не можуть злетіти), необхідно від 3-5 сімей (по 50 бджіл від кожної) взяти матеріал і відіслати для дослідження у ветеринарну лабораторію. Обов'язково посилають супровідний лист з описом ознак хвороби.
Методи боротьби. Боротися з цією хворобою тільки за допомогою лікувальних препаратів недостатньо, тут повинен проводитися комплекс оздоровчих заходів, що виключають подальше поширення хвороби. Лікування дає часткові успіхи, воно не приносить повного видужання сімей, тому його доводиться повторювати на одній і тій самій пасіці щорічно.
Виявити на пасіці всі хворі сім'ї сучасна діагностика не дозволяє, тому при виявленні А. на пасіці хоча б в однієї сім'ї карантин накладають не тільки на всю цю пасіку, але й на ті, що розташовані в радіусі 5 км від неї.
Карантин знімають тільки після повної ліквідації хвороби.
Насамперед виявляють межі поширення захворювання й вилучають усі сім'ї з усіх пасік, що знаходяться у межах виявлених вогнищ хвороби. Бджолині сім'ї, що підлягають ліквідації, обкурюють сірчистим газом.
Відразу беруться до ліквідації А. у тих областях, де вогнище хвороби виникло порівняно недавно в результаті завезення хворих бджіл.
Повного оздоровлення бджолиних сімей можна домогтися, використовуючи метод систематичного відбору бджолиного розплоду в інкубатори. З виведених здорових бджіл формують сім'ї, а їхні точки розташовують у радіусі 8-10 км від неблагополучної.
Улітку, у липні й серпні, з усіх хворих сімей відбирають стільники з розплодом і ставлять у спеціальне приміщення-інкубатор, де підтримується постійна температура (35 °С) і відносна вологість повітря становить 60 %. Інкубатор повинен бути оснащений вентиляційною системою.
Формування нових бджолосімей із молодих бджіл, одержуваних в інкубаторі, забирає в середньому 2-5 тижнів.
Стільники в інкубаторі розташовують, як у вулику. Якщо меду й пилку недостатньо, уздовж країв стільників із розплодом ставлять запасні з кормом. Через 6-7 днів із молодих бджіл формують бджолині сім'ї, які у вечірній час відвозять якнайдалі від неблагополучної пасіки. У нові сім'ї підсаджують молодих маток. Якщо маток недостатньо, у сім'ю дають засіяний стільник. Маток вирощують від найкращих сімей і запліднюють трутнями, виведеними в інкубаторі. Такі сім'ї можна підсилювати за рахунок розплоду з неблагополучних сімей.
Хворі сім'ї, у яких уже неможливо взяти потрібну кількість розплоду, закурюють у вечірній час сіркою. Наступного дня звертають увагу, чи не залишилося хворих бджіл недалеко від вулика. Бджіл, які залишилися, збирають у вулик на відкритий стільник із медом, а ввечері їх закурюють сіркою. Трупи бджіл і стільники необхідно спалити, а вулики очистити й помити. Протягом наступних чотирьох днів оглядають зони розташування старих бджолиних сімей. Хворих бджіл там бути не повинно. Потім гнізда зі стільниками з оздоровчого майданчика перевозять на основне місце пасіки. Недолік цього методу в тому, що кількість бджолиних сімей зменшується приблизно на 28 %.
Лікування всіх сімей на пасіці проводять із травня до вересня. Для лікування А. використовують ряд ліків. Одноразова витрата на сім'ю з 10 вуличок: 0,3 г (на повний курс 2,4 г) ефірсульфонату, 0,5 г (на повний курс 4 г) фольбексу, 1 г (на повний курс 10 г) тедіону. Перед лікуванням гніздо збирають у середині вулика, видаливши зайві стільники, обмежують його розділяльними дошками, закривають зверху й із боків папером, зашпаровують усі щілини у вулику, звужують льотки до 2-7 см (залежно від сили сім'ї), слабкі сім'ї з'єднують.
Перед даванням лікарських препаратів сім'ї оглядають. Фольбекс (або ефірсульфонат) дають точно 8 разів через кожні 7 днів. Напровесні наступного року лікування повторюють. Для лікування фольбексом беруть вологоємний папір (типу промокального), просочують його 15% -вим розчином калійної селітри й висушують. Після цього просочують фольбексом: хлорбензилат або етиловий ефір 4,4-дихлорбензилової кислоти. Папір знову висушують, ріжуть смужками 10x2 см.
Кожна смужка паперу — це разова доза фольбексу на сім'ю з 10 вуличок. Смужку паперу підпалюють з одного кінця й у тліючому стані підвішують у міжрамковому просторі всередині гнізда хворої сім'ї. Гніздо відразу закривають, як було описано вище. Льоток закривають на 30 хвилин. Дим фольбексу осідає на хітині бджіл у вигляді тонкого нальоту, проникає в трахеї, через що кліщі гинуть. У сильно зараженій сім'ї навіть після восьми обробок залишаються ще живі кліщі. Тому лікування повторюють наступного року. Застосовувати фольбекс потрібно обережно, тому що при занепокоєнні бджіл під впливом диму може відбутися загибель матки.
Спосіб приготування ефірсульфонату такий самий, як і фольбексу.
Спосіб використання тедіону відрізняється від двох попередніх. Тедіон застосовують у формі таблеток вагою 1 г. Таблетку підпалюють і в тліючому стані «проганяють» через льоток дном вулика до задньої стінки. Десятикратно повторюють процедуру через день протягом місяця.
Після закінчення курсу лікування беруть по 50 бджіл від найбільш уражених сімей і посилають їх у лабораторію для дослідження. Якщо кліщі будуть виявлені, курс лікування повторюють. Повний курс лікування повинен тривати 1,5-2 місяці.
