Бджоли починають виділяти віск із 12-18-денного віку. У цей період у них найактивніше працюють воскові залози. Навесні й улітку восковидільні здатності бджіл проявляються сильніше, восени ж (навіть у молодих особин) вони згасають. Воскові залози у маток і трутнів відсутні.

 Черевні етерніти (півкільця) мають довгі задні частини, які значно перекривають етерніт наступного сегмента. Передні чотири етерніти являють собою два великі блискучі овали (дзеркальця), розділені вузькою й темнішою середньою смужкою; випукла частина густо опушена. Зсередини ці частини етернітів укриті восковими залозами, які являють собою спеціалізовані ділянки епідерми боків тулуба, які у восковидільний період життя бджоли сильно товщають і набувають залозистої структури. Віск виділяється в рідкому вигляді через дзеркальця, твердішає крупицями у воскових кишеньках, розташованих між дзеркальцями й прикритими частинами попереднього стерніта. У період, коли восковидільна здатність бджоли значно скорочується, а потім повністю припиняються, залози дегенерують і перетворюються на рівний шар клітин. Але при необхідності восковізалози можуть розвиватися вдруге й виділяти віск. При повторному розвитку воскових залоз організм бджоли швидко старіє, вона погано переносить зимівлю.