Уражає відкритий розплід личинок у віці 3-4 днів, рідше — запечатаний розплід у віці 5-6 днів. Можуть також хворіти лялечки й молоді бджоли при хронічному перебігу хвороби. Найчастіше розплід гине після похолодань (травень — червень), при недостатньому утепленні гнізд і голодуванні бджіл.
Збудник Є. г. може знаходитися в тканинах і органах дорослих бджіл, не викликаючи їхньої загибелі.
Збудник хвороби — поліморфна бактерія. У висушеному вигляді при кімнатній температурі зберігається 17 місяців, у стільниках і меді — не менше року. На сонячному світлі у висушеному стані гине через 21-31 год, у воді — через 5-6 год, у меді — через 3-4 ч. 2%-вий розчин фенолу вбиває мікроби через 6 годин; 2% -вий водяний розчин хінозолу дезінфікує порожні очищені магазинні стільники протягом 10 хв.
Шляхи поширення хвороби. Джерелом хвороби є тільки хворі сім'ї. Поширюється через бджіл-бактеріоносіїв, через блукаючих бджіл або через заражені стільники, при злодійстві бджіл, їхньому зльоті, придбанні хворих сімей тощо.
Усередині бджолосім'ї хвороба поширюється через робочих бджіл. При чищенні чарунок бджоли-чистильниці забруднюють ротовий апарат, а при годуванні личинок передають їм разом із кормом збудника захворювання, викликаючи цим зараження всього розплоду. Личинки піддаються захворюванню починаючи з третього дня життя. Частина личинок, що заразилася в старшому віці, після захворювання видужує.
Перебіг хвороби. Захворювання виникає навесні, під час похолодань, коли розплід у своєму розвитку досягає максимуму. Захворювання може тривати весь сезон, поки в сім'ї є відкритий розплід.
У період головного узятку спостерігається помітний спад хвороби, тому що в сім'ях зменшується засівши, чарунки звільняються від розплоду для нектару й для личинок, що залишилися в гнізді, створюються сприятливіші умови.
Після закінчення головного узятку хвороба знову посилюється та тримається доти, доки в гнізді є розплід. Розвиток хвороби припиняється, коли бджоли відправляються на зимівлю й матка припиняє яйцекладку.
Інкубаційний період хвороби коливається в межах 3—4 діб. Хвороба може протікати в прихованій і явній формах. Прихована форма хвороби може зустрічатися в літній період на неблагополучних пасіках, збудник хвороби може знаходитися в стільниках, меді, перзі. Він може проникати в організм дорослих личинок, робочих бджіл і маток. Але при прихованій формі ослаблення сімей не спостерігається. Дорослі личинки можуть перехворіти, але не гинуть.
Явна форма хвороби супроводжується загибеллю личинок, з вулика йде кислий або гнильний запах.
Бджолосім'я може бути уражена слабко, коли в усьому гнізді налічується 3-5 хворих личинок, і сильно, коли уражається від 10 до 25 % личинок і більше. У таких випадках уражених Є. г. личинок можна знайти також у запечатаному розплоді. При огляді гнізда хворих сімей виявляють різновіковий розплід; поруч із чарунками здорового розплоду є чарунки із загиблими личинками.
Першою ознакою хвороби є підвищена рухливість личинок, зміна їхнього природного положення в чарунках. Колір уражених гнильцем личинок стає жовтуватим або сірувато-білим, зникає їх природний перламутровий блиск. Жовтуватий відтінок є важливою ознакою Є. г. Загиблі личинки набувають темно-бурого й коричневого кольору.
Загиблі личинки можуть прийняти форму штопора. Для Є. г. характерне просвічування внутрішніх органів через кутикулу.
Відразу після смерті личинку легко видалити з чарунки, але через кілька днів після смерті це стає важким. Шкірочка й інші тканини личинки розм'якшуються, труп падає на нижню стінку чарунки, стає вологим, тягучої консистенції, пласким. У цій стадії гниття личинка видаляється з чарунки частково. Після висихання трупів утворюється світла скоринка, яку можна порівняно легко видалити.
Загиблий від Є. г. запечатаний розплід набуває тягучої консистенції темно-бурого або майже чорного кольору.
Відрізнити Є. г. від американського гнильцю за зовнішніми ознаками практично неможливо.
Від давнини загибелі личинок залежить також їхній запах: від недавно загиблих — виражений слабко, від частково розкладених — кислуватий, від загиблих у запечатаній чарунці — затхло-гнильний.
Діагноз хвороби. Явна форма хвороби визначається при огляді сім'ї. Уражені личинки легко виявляються серед відкритого здорового розплоду. Строкатий розплід свідчить про наявність захворювання. При ураженні Є. г. загиблі личинки лежать на дні чарунки у вигляді кільця. При ураженні також печатного й відкритого розплоду поставити діагноз захворювання складніше, тому що тут можливий перебіг змішаної інфекції (ураження гнильцями й мішочницьким розплодом одночасно). У такому випадку проводять лабораторні дослідження.
Профілактика. Хвороба рідко уражає сильні сім'ї, забезпечені рясними кормами при добре організованих зимівлях. Під час весняної ревізії кожній сім'ї залишають не менше ніж 8-10 кг меду й запас перги для вигодовування розплоду.
При недостачі перги сім'ю підгодовують медоперговою або медобілковою сумішшю. Ці суміші готують у вигляді крутого тіста, замішаного з цукровою пудрою.
Для запобігання хворобі розташовують пасіки в добре захищених від вітру, сухих місцях, забезпечуючи бджолам добрий медозбір. У весняний період у гніздах підтримують оптимальну температуру двома способами: гніздо розширюють не відразу, а поступово; гніздові стільники утеплюють як зверху, так і з боків.
Необхідно залишати на пасіці здорові сім'ї, які не захворіли на Є. г. Слабкі, хворі сім'ї необхідно вибраковувати, проводити заміну маток із гнильцевих сімей матками зі здорових і продуктивних.
Якщо поруч є пасіка, неблагополучна щодо Є. г., на своїй пасіці необхідно провести профілактичне лікувальне підгодовування бджолосімей.
Заходи боротьби й лікування. При виявленні хвороби на пасіці насамперед виявляють хворі сім'ї, відбирають з їхніх гнізд зразки стільників і піддають лабораторному дослідженню. Самі гнізда скорочують й утеплюють. Слабкі сім'ї об'єднують і починають лікування. На неблагополучну пасіку накладають карантин до ліквідації хвороби.
Сім'ї, які не піддаються лікуванню, пересаджують у продезінфіковані вулики на стільники від здорових сімей або на цілі листи штучної вощини та згодовують їм лікувальний сироп. Пересадження сімей необхідно проводити в другій половині дня, щоб уникнути бджолиного злодійства. Проводять зміну маток, добре утеплюють гніздо, забезпечують сім'ї кормом і водою.
Розплід хворих сімей розміщають в одній або декількох спеціально залишених не перегнаних хворих сім'ях, знищивши їхніх маток. У їхніх гніздах забирають всі стільники, а замість них ставлять стільники з розплодом. На вулик ставлять другий корпус, у якому також розміщають стільники з розплодом. Бджолам щодня дають воду, а через 10-20 днів, коли вийдуть молоді бджоли, формують їх у нові сім'ї, згодовуючи їм лікувальний сироп.
Якщо хвора сім'я виявлена восени, її пересаджують у продезінфікований вулик з медяними стільниками від здорових сімей або ж ставлять стільники з цукровим сиропом (2 частини цукру й 1 частина води) по 16-20 кг на сім'ю.
Лікувальний сироп дають по 250 мл на вуличку бджіл, здоровим сім'ям також дають його з профілактичною метою. Лікувальний сироп готують з 1 частини цукру й 1 частини води. Цукор не повинен підгоряти. Сироп остуджують до 30 °С, додають у нього 1 г норсульфазолнатрію, по 1-2 г сульфантролу, сульциміду й тераміцину, 0,2 г саназину, 50 тис. ОД стрептоміцину. Можна одночасно застосовувати 300 тис. ОД пеніциліну й 200 тис. ОД стрептоміцину. Сироп дають двічі-тричі на день через кожні 7 днів.
Стільники, що звільнилися після пересадження сімей, перетоплюють на віск, а вільні від меду, перги й розплоду дезінфікують 4% -вим розчином формаліну або 4% -вим розчином хлораміну протягом 3 год або 2%-вим розчином хінозолу протягом 30 хв.
Вулики, стільники, рамки, вставні дошки, полотнинки, маткові клітинки, металевий бджільницький інвентар, годівниці, поїлки від хворих сімей дезінфікують 2% -вим розчином зольного лугу або 1 % -вим розчином білизняної соди. Халати дезінфікують кип'ятінням. Перед дезінфекцією вулика рамки очищають від воску й прополісу.
