Батьківщиною рослини є східні райони Канади та США. Поширений від острова Принца Едуарда, Квебеку, Онтаріо та Вісконсіна, на південь через Мічиган та Іллінойс, до південних штатів Теннесі, Алабами та Джорджії. Як декоративна рослина, вид широко культивується у помірних регіонах по всьому світі.

 Невелике дерево (9-12 м заввишки). Пагони світло-бурого кольору, товсті, пориті густими м'якими червонуватими залозками. Листки темно-зеленого кольору. Розташування листків почергове, довжина до 50–60 см; непарноперисті — складаються з 10–30 листочків, продовгувато-лацентної форми, до верху загострені, по краю дрібнопильчаті, розташовані на коротких опушених черешках. Дводомна рослина. Маточкові квітки зеленувато-жовті, в густих волотях, завдовжки 10–20 см, тичинкові — у більших, але менш густих волотях, червоного кольору. Плоди — кулясті кістянки, густо покриті червоними волосками.

 Росте на узліссях лісів і пустирях. Цвіте в червні-липні. Плоди дозрівають в серпні-вересні і залишаються на кущах у червонувато-коричневих волотях до весни. Починає цвісти і плодоносити на четвертому-п'ятому році життя. Через 15–20 років рослина відмирає.

 Дерево вирощують як декоративну рослину. Культивують у садах і парках. Деревина щільна, з гарним візерунком, іде на столярні і токарні вироби. Плоди раніше використовувались для підкислення виноградного оцту (звідки і назва дерева); використовують для виготовлення напоїв. У листках і корі містяться таніни.

 Для пасічників дерево цікаве тим, що на квіти активно сідають бджоли та збирають нектар і пилок. Через не велике поширення в Україні можить використовуватися лише для підтримуючого медозбору.