Розрізняють П. тваринного й рослинного походження. Частіше зустрічається П. тваринного походження, її виділяють попелиці, червці, молеподібні листоблішки, німфи пінниць, що харчуються соками рослин. З'являється вона в середині дня на листі дерев, що перебувають на пригріві. Непогода (дощі й похолодання) затримують розвиток попелиць і П.

Особливо багато попелиць на молодих свіжих пагонах. Багато П. є в лісовій зоні.

П. рослинного походження часто називають медвяною росою, що являє собою рослинні соки, які накопичуються на листі або хвої дерев.

Суха, спекотна погода є ідеальною умовою для видільників паді. Така погода може встановитися навесні, улітку й восени, тому П. виділятиметься протягом усього вегетаційного періоду. На рослинах у П. часто розвиваються різні мікроорганізми, які можуть підсилювати її токсичну дію.

П. рослинного походження найчастіше зустрічається на горобині, тополі, бузку, дубі, березі, клені, ясені, ліщині, вишні, ялині, ялиці, ялівці, в'язі. П. тваринного походження зустрічається на клені, осиці, в'язі, дубі.

Бджоли при відсутності медоносів охоче збирають П. Вони можуть приносити її до 5-7 кг на день. Бджоли воліють збирати П. у ранкові години (до 11-12-ї год) або до вечора (з 16-17-ї год), коли П. ще або вже не така густа (під променями сонця вона стає більш густою). Бджоли збирають П. тільки тоді, коли в природі немає іншого узятку.

Смак і запах падевого меду залежить від домішки нектару. Його колір різних відтінків, але частіше темний, П. з ялиці й верболозу дає прозорий світлий мед. Уміст інвертованих цукрів у падевому меді знижений (до ЗО %), тростинного цукру — 10- 50 %, декстринів — 20-40 %, азотистих речовин — 1-3 %, є велика кількість зольного залишку. Мінеральних солей у падевому меді у 8-10 разів більше, ніж у квітковому. Кількість мінеральних солей може змінюватися залежно від часу збирання П. Наприклад, у липні П. із дуба містить утроє більше солей, ніж у травні, і вважається найнебезпечнішою для бджіл.

У падевому меді вміст мелізитози досягає 40 %. Сама по собі вона нешкідлива, але в поєднанні з П. підсилює шкідливість падевого меду тим, що викликає його швидку кристалізацію в зимівлі. П. містить рафінозу, мальтозу, сахарозу, галактозу, фруктозу, мелізитозу, глюкозу та близько 7 інших недостатньо визначених цукрів. У ній є 20 незамінних амінокислот, ефірні олії, органічні кислоти й біологічно активні речовини, зокрема ацетилхолін. Досить часто в П. потрапляють токсини й інші шкідливі речовини, що містяться в соку рослин. Падевий мед має нижчу активну кислотність (рН 4,61), ніж квітковий (рН 3,49).

Характерною рисою хвойного падевого меду є його висока антибактеріальна активність, що може зрівнятися за своїми якостями з квітковим, гречаним, липцем. Разом із тим у ньому містяться спори грибків «вугільної П.».

Визначають наявність падевого меду в стільниках візуально. При прогляданні стільника на світло квітковий мед має ясно-жовтий колір, а вкраплення в ньому падевого меду виділяються темно-коричневими острівцями. Зустрічаються стільники, повністю наповнені темно-коричневим медом. Темний колір (крім гречаного й деяких інших темних сортів) є істотною ознакою недоброякісності меду.

Наявність падевого меду визначають також на смак. Доброякісний квітковий мед зазвичай має добре виражений аромат, що вказує на його походження: запах лугових квітів, липи, гречки тощо. Квітковий мед тане в роті. У падевому меді відсутній або майже відсутній запах й аромат рослини, з якої він був зібраний. За смаком він нагадує смак дешевої карамелі, менш солодкий, погано тане та змішується зі слиною, має вищу в'язкість, ніж доброякісний мед.

Буває світлий падевий мед, одержуваний із шелюги. Він прозорий, схожий на липовий, на смак ледь кислуватий, трохи в'язкий.