Усередині ящика встановлюють лист під кутом 30-40°, на який викладають воскосировину. Зверху ящик прикривається рамою з двома стеклами. Сонячні промені проходять через скло й нагрівають воскосировину до 70-95 °С. Під дією тепла віск починає плавитися та стікати по похилій площині листа вниз у коритце, дно якого попередньо заливають невеликою кількістю води.
Сонячна воскотопка зазвичай робиться з білої жерсті й алюмінію. Висота передньої стінки воскотопки 80 мм, задньої 380 мм, ширина дна 615 мм, довжина 645 мм.
Воскотопку можна робити з дерева. Лист виготовляють із вузьких, щільно підігнаних сухих дощечок, широкі дощечки не підійдуть, тому що під дією високої температури вони жолобитимуться. Дерев'яне коритце роблять із фанери або з цілого шматка дерева, у якому видовбують заглиблення. Лист можна зробити з фанери, скла, шиферу й інших матеріалів, наявних на пасіці.
На нижньому краї лотка деякі бджолярі встановлюють дірчасту або гребінчасту перегородку, яка вільно пропускає витоплюваний віск і затримує витоплювання від стікання в коритце. Отвір у листі можна закрити пучком соломи: віск додатково профільтровуватиметься, очищаючись від механічних домішок.
Металевий або скляний лоток установлюють у воскотопці з нахилом 8:100, що, при довжині листа 100 см, підніме його задній край порівняно з переднім на 8 см. При крутішому положенні листа в коритце стікатиме не тільки віск, але й витоплювання. При більш пологому положенні віск стікатиме повільніше й затримуватиметься у витоплюваннях.
Для дерев'яного листа нахил повинен бути крутішим удвічі. На лоток іноді укладають дерев'яну раму з металевою сіткою, на яку поміщають сушу.
Стінки воскотопки найкраще зробити подвійними, як у вулику, із засипанням міжстінного простору утеплювальним матеріалом (клоччям, мохами, ватою тощо). Стінки роблять із тесу завтовшки 25-30 мм, дошки повинні прилягати щільно, без щілин. У кришці відстань між стеклами має бути 5-12 мм. Стекла кришки з обох боків ретельно промащують замазкою, щоб між ними не просочувалися пара й пил, які, осідаючи на склі, заважатимуть проходженню сонячних променів. Скляна рама повинна щільно прилягати до стінок корпуса, тому крайки стінок оббивають сукном, повстю або іншим м'яким матеріалом.
Найпродуктивнішою є робота воскотопки, коли сонячні промені потрапляють на її скло перпендикулярно до поверхні. Із цією метою на дні воскотопки прибивають дерев'яну бабишку завбільшки 100 х 100 мм і заввишки 70 мм. У її центрі з боку дна просвердлюють отвір діаметром 10-15 мм, який відповідає діаметру залізного стрижня, що вбивається у стовп. На цьому стрижні встановлюють воскотопку, і її можна розвертати навколо осі, по ходу сонця.
Скляна рама повинна мати крутий нахил, щоб сонячні промені падали на скло перпендикулярно. Пологі рами або рами з малим нахилом відбивають сонячні промені, що викликає низьку продуктивність воскотопки. Стекла необхідно вибирати без яких-небудь дефектів, бульбашок, тріщин. Для захисту від атмосферних опадів В. обладнують дерев'яним дахом. Доцільніше його зробити знімним, з бортами, і ставити як кришку вулика. Ввоскотопку фарбують у чорний колір для кращого поглинання нею сонячних променів. Установлювати воскотопку найкраще на пригріві з підвітреного боку якої-небудь будівлі.
Сонячна воскотопка дозволяє одержати на пасіці віск найвищої якості.
У сонячній воскотопці перетоплюють тільки суху суш. Суш, попередньо розварену у воді, класти у воскотопку не можна, тому що вода, випаровуючись, осідатиме у вигляді пари на стеклах кришки, ускладнюючи проникнення всередину сонячних променів, і воскотопка працюватиме вкрай незадовільно.
Слід пам'ятати, що на пасіках, заражених гнильцевими захворюваннями, використовувати сонячну воскотопку не можна.
